ХVІІ Кермеш в Вільхівци

 

        Сімнадцетий раз з нагоди празника перенесіня мощи Св. Миколая з Мир Ликійских до Барі 19 і 20 мая мешканці села Вільхівец, крім церковних торжеств, зорганізували тіж культурну частину свойого традицийного лемківского Кермешу.

На Кермеш до Вільхівце приходят не лем родина і сусіде. Гостят ся на ним лемки з Полян, Крампни і зо Зиндранови, знают дорогу ждиняне, горличане і криничане, приходят з України і зо Словації, часом трафит ся дахто з Америки. Та, од пару років, найбільше на Кермеши в Вільхівци єст поляків. Сут таки, котри здавна, зафасцинувани лемківском культуром, прибивают ту з далекой Лодзі, Кракова або Шлеска. Але і они тратят ся серед великой кількости недільной публики вільховяньского свята – польских мешканців близких Івлі, Дуклі, Ясла або Коросна.
        Серед виступляючих бив лем єден польскій хор з Ленк Дукєльских, інши свої, медже нима: потужна Яворина з Монастириск, ансамбль україньской пісні з Устрик Долішніх, колектив з Нижньой Полянки, діточий ансамбль Лемківскій перстеник зо Ждини і Гладишова і капеля Древутня, котра, хоц національно польска, то в сценічним співаню – наша. Програма свята врахувала 60 роковини акції Вісла: бив відомий документальний фільм Ядвіґи Новаковской, била – посвячена глубокій історичній рефлексії, сперта на особистий житьовий досвід – розповід Івана Криницкого.
        На суботній вечірни і урочистій недільній кермешовій літургії молили ся в Вільхівци іщи переважно руснаки – даколи процесиї призерали ся даки польски зяті, невісти ци свати і пару туристів. Але зараз по обіді, о годину пізнійше, підчас культурной частини Кермешу, в збудуванім за ремізом амфітеатрі, де дост велику, достатню навет для танечних виступів сцену, вкрито цельтовим дахом, тяжко било медже людми почути свою бесіду. Не зато, жеби ся єй ганьбили і не бесідували, а зато, же лемків било ту по просту значно менше. Што цєкаве – мало било таких, котри мовну проблему імпрези зауважили, а напевно рідко кому она вадила.
        Очевидно, лемківска мова звучит з кермешовой сцени – в заповідях конферансєрів, виступах запрошених ансамблів і гости. Чергує ся з польском – жеби вшитким било зрозуміло, але домінує, єст в себе дома, ґаздує. І не мож о то вшитко мати до вільховянів найменшой претензії. Свойого ся не ганьблят і не одрікают, признают ся на каждім кроці, а прецін кермеши і свята окремих сіл не мают великого обовязку старати ся о справи цілой лемківской спільноти, той з Ґорлиц, Криниці ци Команьчи, або зо Заходу. На штоден каждий має задбати о свою місцевіст і свою найближшу громаду. В Вільхівци, хоц на першім місци ставляют вірніст місцевій традиції, думают о інтересі спільноти мешканців села і роблят тото винятково добрі. Давний шолтис Миколай Ґабло і новий, молодший Іван Буряк, при помочи цілого села і спертю сусіда Болеслава Баволяка з Полян, каждого рока організуют свято – взір готовий до наслідуваня. До свого складу організаторе влучают лодзянина Тадеуша Кєлбасіньского, котрий оселив ся ту перед роками, і Богдана Міщака, тіж з Лодзі, котрий разом з товаришами презентував на Кермеши фотографічну виставку про особливіст вільховяньского енкляву.
        В випадку приречених на свої сили, ледво вісемдесятох мешканцців Вільхівця, шторічний популярний і високо цінений серед польских сусідів Кермеш, то тіж поважний інструмент промоції інтересів малой громади в ґміні Дукля, подібні в коросняньским повіті і в воєвідстві. Завдяки ньому село єст видочне і чути о ним далеко. А суспільний престиж місцевости барз помагат для прикладу в старанях о фінансуваня перебудови планной дороги. Ґмінних радних добрі мати по своїй стороні, знаме тото вшитки. Та не лем радних, бо позитивний, прихильний візерунок села, то наприклад ліпше одношиня ровесників до вільховяньских діти в школі в Дуклі, і нормальнійший каждий зовнішній контакт селян, ци то з людином, ци з інституційом. По довгих роках принижень і «вказуваня пальцьом» вільховяне хотіли би для ся і для своїх діти одміни. Дост велики надії вяжут зо створеним пару років тому діточим ансамбльом «Терка», в котрім, під опіком Марії Ґабло, співают діти з лемківских і з мішаних родин Вільхівця. А така візитівка єст селу потрібна – іщи якби сусіде зачали запрашати «Терку» на свої фестини і фестивалі!
        Од кінця 90 років організацію Кермешу, з коштів дотації МВСіА, підтримує Обєднання лемків. В його шторічній програмі спертя для лемківских кермеши Вільхівец занимат головне місце і як єдиний єст підтримуваний постійно – поміч іншим селам має стимулюючий характер і єст єдноразова. Наступний з черги рік організацію Кермешу поважні підтримала Ґміна Дукля і Підкарпатскє воєвідство, на міру скромнійших можливости причинив ся повіт (представники самоврядной влади били на святі присутни).Фінансову допомогу на суму 600 ам. дол. виділив нюйоркскій одділ Організації оборони Лемківщини, тівко само передано на дальший ремонт церкви. Гроши привюз Михав Хомик – колишній мешканец Святкови Великой. Заінтересуваня Кермешом в Вільхівци постійно росне: так серед спонсорів, як і штораз то нових глядачи. Не є сумніву, же досвідчени, але отверти на світ організаторе свята, все будут знали однайти привабливу для глядача і близку селянам його формулу.

 

на фото:

Богдан Салей

Наше слово 24, 17 червня 2007 року