Великдень на Лемківщині. Бідно, але в себе

Розмова з о. митратом МИХАЙЛОМ ФЕЦЮХОМ, нар. 1935 р. у с. Рихвалді, адміністратором греко-католицької церкви у Кракові

Багато – як не більшість – звичаїв, зв’язаних з Великоднем, завмерло з днем, коли лемків виселено з їх рідних земель. Протягом перших років було майже неможливо підтримувати свої традиції (брак храмів і духовенства). Пригадаймо, як святкували Пасху на Лемківщині.

– Коли починалася підготовка до Великодня?
– Підготовлятися до Великодня починали з початком Великого посту. Вистачило було пройтися по селу в неділю увечері. У звичайний час у недільні вечори, після вечірні у церкві, молодь ходила на забави. Під час посту не чути було жодних співів і музики. Село завмирало, жило немовби іншим життям. Сьогодні, живучи в місті, такої різниці не помічаємо.
   Найчастіше лемківське село було селом змішаним. Хоча в більшості мешкали там руснаки, але й поляків було декілька родин. Крім того, траплялися родини жидівські та циганські. Сусіди шанували наші звичаї. Коли приходили свята, деякі поляки – римо-католики – навіть ішли до церкви. Колишні прості, неосвічені селяни, могли б бути для нас прикладом, як жити у згоді з іншими народами та релігіями. Хоча життя на Лемківщині не належало до найлегших, часто можна було там зустрінути людей толерантних і з широкими поглядами, відкритих на відмінність.
   Час Великого посту завжди припадає на весну. Тому-то селяни після зими прибирали свої оселі, білили хати, щоб всюди було чисто та свіжо. З порядками спішилися до Квітної неділі, щоб у Страсний Тиждень тяжко не працювати.
  Духовна підготовка була дещо інша, ніж сьогодні. Піст був дуже строгий, особливо в середи та п’ятниці. Багатші газдині не вживали горців, в яких раніше варили м’ясо, бідніші виварювали горці, щоб не залишилося ні жиру, ні запаху. У церквах проходили реколекції, місії. Народ сходився на великопісні Богослужби. Приїжджали запрошені отці з сусідніх сіл. Грішники, старі чи молоді, йшли до сповіді.

– Як виглядало святкування Страсного Тижня?
Усі праці, чи то в полі, чи в хаті, закінчувалися найпізніше у Великий Четвер. У церкві служилася Утреня Страстей Христових. Читалося дванадцять Євангелій про терпіння та смерть Ісуса. З закінченням читання дванадцятого Євангелія замовкали церковні дзвони. Це було справжнє пережиття для дітей, коли священик переодягав фелон після кожного читання.
  У Велику П’ятницю ніхто вже не працював – це було велике свято. Через село йшли хлопці з бубном, закликаючи селян на Богослужіння, тому що церковні дзвони мовчали аж до Воскресної Утрені. Усі, як один, приходили до своїх, скоріше прибраних храмів, щоб взяти участь у Вечірні з виставленням плащаниці.

– Чим прикрашували Божий гріб?
Ще в половині посту, біля Хрестопоклонної неділі, в дерев’яних скриньках сіяли овес. До Великого Тижня він виростав настільки, щоб стати гарною, зеленою прикрасою. До цього ставилися лампки з олією чи маслом. Так прикрашені Божі гроби робили справді велике враження, особливо увечері, коли миготіли свічі, а церкву наповняв запах кадила. Крім цього, хлопці збирали барвінок, з котрого дівчата сплітали вінці, щоб прибрати Божий гріб.
 Після вечірні люди підходили на колінах до плащаниці. Церква була переповнена, тому люди протискалися поміж собою, щоб віддати шану Христові. До сьогодні залишилася серед лемків велика пошана до плащаниці. Ще довго після Богослужіння деякі залишалися при зложеному до гробу Ісусі, співали страсні пісні, молилися. Коли повертались до хати, жінки та дівчата малювали писанки. У суботу пекли паски, підготовляли святочні страви, щоб взяти до посвячення. Кожен витягав свій найелегантніший одяг. Дівчата – переважно вишивані сорочки, гарні кабати, батистові або вишивані ґорсети, щоб якнайкраще відсвяткувати найбільше свято християнства.

– Коли починалися воскресні Богослужіння?
З самого ранку, біля п’ятої години, було Надгробне. Люди стояли перед храмом і священик починав Воскресну Утреню. Ніколи не забуду, як могутній гімн перемоги «Христос Воскресе» піднімався вгору та нісся серед гір. Ще довго було чути його гомін. До церкви йшли усі. Батьки брали навіть найменших дітей. Вдома могли лишитися хіба тільки тяжко хворі, приковані до постелі.
  По Службі Божій священик посвячував страви. А приносили цього багато, щоб вистачило на три дні свят. Залишилися в мене в пам’яті величезні паски, які чоловіки несли на плечах в плахтах. Не кожен міг би таку піднести.
 Люди, повертаючись до своїх хат, складали собі побажання. Панувала дуже радісна атмосфера. Вдома починали від молитви. Ґазда складав побажання всій родині, розрізував ножем паску та роздавав. Родина сідала за стіл і починався святковий сніданок.

– Чи був звичай відвідувати родину та сусідів?
Воскресний ранок всі проводили вдома серед найближчої родини. Після обіду в церкві відбувалася вечірня. Щойно тоді ходили в гості. Молоді подружжя старалися відвідати батьків та дідів. Заходили одні до одних, гостилися, співали та розмовляли. Товариське життя було більш розвинуте, ніж сьогодні. У селі не було телебачення, кіно, тому люди більше часу присвячували своїм близьким.

– Чи були якісь забави, зв’язані з Великоднем?
Діти стукалися яйцями, чиє перше тріснуло – той програвав. У Світлий Понеділок, коли люди виходили з церкви, треба було вважати: молодь та дітвора поливалися водою. Набирали воду в що тільки могли та бігали по селу. Коли якомусь кавалерові подобалася дівчина, конче треба було її облити. Багато звичаїв, особливо в містах, не дочекалось вже сьогоднішнього дня. Не на все можна було собі дозволити, було може бідно, але в себе, на своїй землі.

Розмовляв ЯРОСЛАВ ЧУХТА

Наше слово № 18, 5 травня 2002 року