Криницка премєра "Мойого Никифора"

Криницка премєра «Мойого Никифора» Криницка премєра фільму «Мій Никифор» Кшиштофа Краузе мала місце 21 вересня в кіні «Яворина». Зорганізувано єй кілька дни по Фестивалю польского фільму в Ґдині і три дни перед виходом на екрани кін в цілій Польщи.

  В Ґдині фільм, хоц бив типуваний на єдного з фаворитів, отримав лем другорядну нагороду за монтаж. Але за роль Никифора безапеляцийну нагороду отримала Кристина Фельдман. І певно сама креація постаті Никифора і приближиня його особи гнешньому глядачови сут головнима успіхами фільму.
        Запрошених гости юж при вході витала капеля «Серенча» і бив то єдиний лемківскій акцент премєровой церемонії. З найважнішшой – як повів К. Краузе – для премєри того фільму, криницкой сцени крім режисера витали глядачів співсценарист Йоанна Кос-Краузе і Кристина Фельдман. Серед запрошених на премєру нашло ся кількох криницких лемків.
        Фільм переносит глядача до Криниці 60-х рр. В соціалістичний курорт, серед австроугорской і модерной довоєнной архітектури. З засніженим зимовим пейзажом курорту остро контрастує червений кольор пропагандових стендів, діточих плащиків і авта марки «Мікрус». З радіа чути популярни мелодії товдишньой польской естради.
        Середовиско, в котрім проходит акція фільму, то головні працовники курорту, роблят мали карєри, стараются о дакус ліпше мешканя. Півтори години озераме перипетії Маряна Влосіньского – молодого, несповненого митця, котрого майстерню висмотрів си на місце праці Никифор. Помали ціле житя Влосіньского зачинат ся крутити докола хворого юж товди на сухоти Никифора. Фасцинація його особом і творчістю коштує го роки розлуки зо женом і з дітми.
        Акція фільму допроваджат нас до часу великой експозиції прац Никифора в варшавскій галереї «Захента» в 1967 р. і до рік пізнійшой смерти Никифора в санаторії в Фолюши.
        Гарда музика і знимки, а перед вшитким барз вірна креація Кристини Фельдман – такє дало ся почути серед публики. Але польской, бо нихто з присутніх на премєрі лемків в своім молодім, як ся вказує, житю Епіфанія Дровняка не споткав. Присутній на премєрі Петро Трохановскій повів:
        «Сам не знав єм Никифора, але як розповідали мі тоти, што го знали, особливо Ярослав Поляньскій, то він дост рідко бесідував по-польски. Но і за вельким дзядом го ту зробили. Преці то лем початок 60-х років. Іщи бив з нього шмиткій хлоп. Треба пів фільму обізріти, жеби знати о што ся розходит. Фільм є зворушливий, головно сцена при іконостасі в церкви, як ся му здавало, же Іже Херувими співают. Зас малюваня не било добрі вказане, бо не є там той його великой до нього пасії. А она повинна бити начальна. Напевно фільм не вичерпує тему. Потрібний є інший, якій би вказав справу його вертаня і привязаня».
        Фільм, о котрім од штонайменше рока било дост голосно (а перши чутки про задум режисера дало ся почути юж перед штирьома роками), бив з непокойом очікуваний серед лемків. А іщи барже одколи вказало ся, же з-посеред ріжних версій сценарія вибрано таку, котра в центрі ставлят М. Влосіньского – недавного противника Обєднаня лемків на судових розправах о приверніня Никифорови правдивого імена і назвиска.
        Консультації, котри провадив глони в лемківскім середовиску режисер не дали сподіваних без лемків результатів. Не створено кінофільму о трагічній долі виселеного народу. Не є то тіж біографія лемківского генія.
        Маме камерний фільм про реляцію адепта академічного малярства і хворого жебрака, котрий знає малювати святих, але на земли потрібує опікуна. Приносит му за то кризу родинного житя, та разом з тим внутрішній спокій і задоволіня.
        Лемківство не є в фільмі експонуване. Єст сцена в порожній церкви (Злоцкє) і в опущеній хижи. Бесіда Никифора має лемківскій рис. Хтоси повіст о ним, же лемко. Але то юж вшитко.
        Сатисфакцію можеме черпати з самого прикликаня імени Никифора, з представліня го як винятковой скалі майстра о богатім внутрішнім світі.
        «Никифор став ся поважним чловеком в уяві криничан, – повів Володислав Грабан, – дотепер знали го як жебрака. Фільм є драматичний. То велика його вартіст. Незалежно од гротесковости Никифора, підкреслив його натуру. З єдной сторони заскоруплену, з другой велику, отворену на справи метафізични. Чую кус недосит, але з другой сторони то добрі, же ся взагалі такий фільм появив, бо, крім справи судового процесу, виплине іщи сама тема артиста. Думам, же навет добрі, што не дотикат справ історичних, бо і так показаня драматизму ситуації Никифора – каліцтво, біда, оддзеркалило часи, яки для нас лемків такима товди били. Найміцніша била фінальна пісня Чеслава Нємена «Дзівни єст тен сьвят». Виджу в нєй заклик до пошани для другой людини і до єднаня».
        Фільм зроблено в туньшій, цифровій технології образу, з міцно ограниченим буджетом (напр. на сценографію презначено 40 тис. злотих, а на костюми 35 тис.). Буджет – як повів К. Краузе – мав великє значиня для вибору такой а не іншой версії сценарія.
        «Проблема лемківска є на тілко зложена, што вам ся належит фільм великій, історичний. На якій тепер не є в Польщи гроши. Думали сме о хоц єдній сцені депортуваня Никифора на Приморя, але в Польщи не є ани єдного вагону з тамтой епохи».
        Та гроши, то не єдина причина артистичних виборів творців фільму: «Не хотіли сме робити сепарації. Мистецтво не може творити барикад. Мистецтво може ставляти запитаня. Так як фільм про великого митця Шаґаля не може оповідати о проблемі єврейства, так і фільм о малярі Никифорі не може бити посвячений лемкам», – повів К. Краузе.
        Для незадоволених потішаючий може бити конкретний вплив реалізації фільму на штоденне житя гнешньой криницкой спільноти. Директор гімназийно-ліцейного комплексу шкіл в Криници Анна Рапач по обізріню фільму постановила: «Конечні треба взяти вшитку молодіж на фільм».
        Духову і практичну корист з появи фільму достерігат тіж парох греко-католицкой парафії о. декан Іван Піпка: «Людина виходить з того фільму наповнена спокойом і радістю. Но і вшитки юж тепер отверто бесідуют, же він бив лемко».
     Єдном з можливих користи, винесених лемківским середовиском, з той, наступной юж, пригоди з кінематографійом, може бити переконаня о реальних шансах на появу лемківской проблематики в кіні. Цілком можливо, же конкретни стараня принесут даколи лемкам повну сатисфакцію.

Фото з премєри - автора статті

На архівнтх світлинах: 1. Никифор - Епіфаній Дровняк та його опікун Марян Влосінський. 2. Мати Никифора - світлина з 1917 або 1914/15

  Наше слово № 40, 3 жовтня 2004 року