Різдво на Лемківщині

На Святий Вечер, після того, як всі домашні помилися, а на небі замерехтіла перша зіронька, ґазда брав приготовлений хліб з часником, дітей (одна дитина несла світло-свічку чи «ліхтарню», інша хліб) і йшов до стайні кормити худібку і кликати її на коляду.
        Нести світло до стайні було великою честю для дитини, бо вважалося, що хто несе свічку, «той буде мати щесця до шуканя грибів вліті».
        Ґазда брав кусочки хліба з застромленими у них зубчиками часнику, посипав їх сіллю і тим годував кожну худобину, щоби здорова була: давав (по черзі за віком від найстаршої до наймолодшої) коровам, бикам, коням, вівцям, козам, іншій живності, яка тільки була. Накладав багато сіна, щоби усі були добре нагодовані. Сіно брав найкраще, переважно конюшину.
        Традиція годівлі худоби хлібом (подекуди з сіллю), доброю пашею відбувається на ту шанобливу пам’ятку, що вона своїм диханням зігрівала новонародженого Ісуса. За іншою ж оповіддю-легендою таке обходження худоби пішло відтоді, як якось господар перед Вечерею зайшов до комори і почув, що худоба поміж собою розмовляє, жаліючись на нього: «Він буде пити, їсти крачун, вшелияку страву, а нам наклав соломи».
        Погодувавши худобу, ґазда брав сніп соломи, його сини – сіно, сніп вівса (дідух, дідо), свячене зілля, господарський реманент зі заліза і вносили до хати, вітаючись словами: «Христос рождається». «Славіте Його», – відповідала ґаздиня.
        То був дуже урочистий момент: у стайні худоба щаслива, бо добре погодована, за столом стоїть уся святково вбрана сім’я, і до хати вносяться величні різдвяні атрибути, як символи обставин, де народився Ісус.
        Як на Святий Вечер господар вносив солому, то говорив:
        Віншую, віншую на щесця, на здравя, на то Боже Народжиня,
        Жеби сте могли ся дочекати другого Божого Народжиня,
        Жеби сте могли ся дочекати літ гойнійних, спокійніших,
        весельших, здравших,
        Жеби сте били весели, як в небі ангели,
        Жеби сте мали од Бога пожегнаня, а од люди приязнь,
        То вам жичу і віншую. Христос Раждаєтся!
        Або:
        Віншую, віншую, веселого і спасительного празника Христова,
        Котрий народив ся з Пречистой Діви Марії,
        Котрому Ангели співают:
        Слава во вишних Богу, а на земли мир.
        Жеби нам Тот народжений Ісус Христос дав щесця, здравля,
        Довголітнє помешканя на тім світі, а на другім царство небесне.
        Того Вам жичу і вінчую, Христос Раждаєтся
        Свічку застромляли у горнятко зі збіжжям, яке весною вимішували з посівним зерном, щоб добрий урожай був в наступному році. Перед самою Вечерею клякали усі перед образами й молилися, або ж, стоячи довкола столу, повторювали усі вголос молитву, яку говорив батько. Потім батько благословив: «Дай Боже, жеби сме ся вшитки разом в купі тримали і дочекали до другого року, до другой Коляди». По молитві засвічували свічку й сідали до столу. Свята Вечеря – це таке незвичайне дійство, на якому мусила бути уся родина. На неї запрошували і душі померлих. Родина ділилася просфорою з медом та часником. Інколи господар складав побажання: «Дай Боже щастя, здравля, жеби зме дочекали насамперед до Нового року, Йордану, Великодніх свят і щасливо до другого Різдва Христового».
        Завжди клали на стіл запасну ложку для несподіваного гостя або для члена родини, якого на Вечері вдома не було. Мати несподіваного гостя на Святу вечерю віщувало щастя в родині на цілий наступний рік. Після Вечері залишали усе неприбраним на всю ніч – для померлих душ. По Вечері діти лягали спати на долівці на соломі, щоб на їхні ліжка лягали душі померлих близьких (старші члени родини майже не лягали спати – не було коли, зараз по Вечері ходили колядники, потім треба було збиратись до церкви).
        На закінчення Святої Вечері колядували у родинному колі. Спочатку «Бог предвічний», а потім інші коляди. Колядували цілий вечір. Пізніше, зробивши порядок, можна було бігти хлопцям до хлопців чи дівчатам до дівчат. Хлопці – кавалєри йшли до дівчат «на горіхи». На ту потребу дівчата з осені старанно готувались, бо частування хлопців лісковими горіхами було дуже радісною, щирою і задушевною подією. Лунали жарти, коляди, а також молодь ворожила.
        Батьки розказували дітям різні перекази, оповідання, легенди, казки, пов’язані із цим величним святом – Різдвом Христовим.
        У деякій частині Лемківщини під ранок на Різдво малі хлопці, звані полазниками ходили од хижи до хижи віншувати. Полазники бажали господарям усього найкращого:
        Помагай-біг, на щесця, на здоровля, на тот Новий Рік.
        Жеби Вам ся родило жито, як корито, ячмінь, як ходак,
        жеби сте мали добрий панцак.
        або:
        Христос рождається!
        Штоби ся породила пшениця, жито, ярец.
        Дівчатам бажали:
        Штоби вам заквитла біла лелія,
        Штоби вам того року било весіля.
        Молодій сім’ї:
        Віншую, віншую, штоби ся вам в комині
        вивалила діра,
        Штоби сте мали в тім році сина.
        Цілий день самого Різдва – це час у родинному колі. У багатьох селах було заведено, щоб на Різдво ніхто ні до кого не ходив, щоб не принести якої біди. Могли лише йти найрідніші: мати до дочки, син до батька тощо. Чоловіки могли заходити до сусідів лише по полудні, і то мали йти вверх селом (вірили, що щастя йде здолу нагору). Щоби хтось випадково «не хпакував ся до хижи», особливо жінка, зранку на Різдво до хижи приводили свого полазника – коня, теля, когута, пса та ін. Або ж зі самого ранку посилали до родичів чи сусідів здорового хлопця, бо такий гість приносив щастя на наступний рік. Після обіду знову йшли колядники з колядами (на церкву) і гурти вертепників.
        У деяких селах на Різдво першим полазником бив жид (перед тим його ґазда запрошував і, звичайно, віддячував) – щоб торгівля в ґаздівстві добре велася.

        За виданням Різдво на Лемківщині. Фольклорно-етнографічний збірник. Автор-упорядник Марія Горбаль. Львів, 2004.

Наше слово № 1, 6 січня 2008 року