Різдво та зимові свята в давнім Лосю

Різдво, одне з найважливіших християнських свят, у всіх народів викликає дуже міцні переживання, з ним пов’язані багато вірувань і обрядів. Лемківські свята в Лосю були не менше колоритні, ніж у інших регіонах.

У Святвечір аж до вечері обов’язував суворий піст. Весь день був виповнений різними заняттями. Господині поралися біля печі, готуючи святочні страви, їм допомагали діти. Господар займався худобою та цілим господарством. У цей день не вільно було сваритися, видавати грошей (бо весь рік їх не буде). Увечері господар приходив до хати, приносив сіно, солому, кажучи:
Помагай Біг. На здоровля, на щестя, на тот Новий Рік.
Дай Боже в комори і на двори.
Жінка відказувала:
Дай Боже здоровля полазнику, одкаль жес?
– З полудньового, з веселого, зо щасливого – відповідав господар.

Вірування

На лави, або під стіл клали солому, а на стіл сіно, як символ місця, де народився Ісус Христос, потім стіл накривали білою скатертиною, посередині ставили свічку, по чотирьох рогах стола клали часник. Після вечері гасили свічку й дивилися, куди летить дим. Якщо дим пішов до дверей – хтось близький помре, як вгору – це означало весілля або народження дитини. Під стіл клали висячий замок, щоб злодій не ходив, сокиру, косу та інші залізні предмети. Під час вечері тримали на них ноги, щоб бути здоровим увесь рік. Ця традиція збереглася в Лосю лише до І Світової війни. Перед вечерею йшли над річку митися. Інколи батько приносив до хати воду з потоку у великій мисці і казав дітям у ній вмитися. Це мало дати добре здоров’я на все життя. Іноді у воду кидали монети і вмивалися. Ця традиція до сьогодні збереглася у мене в хаті.
Перед самою вечерею господар кликав душі померлих з родини, щоб прийшли вечеряти: Прийди душечко поїсти колис голодна.

Святвечір

Вечерю починали спільною молитвою. Коли на небі з’явилася перша зірка, тричі молилися та, тримаючись за руки, тричі обходили довкола стіл. Після молитви ділилися просфорою, складаючи собі побажання всього доброго. Крім просфори пекли також спеціальний хлібчик, яким після вечері господар ділився з коровами. Страви, що готували їх на Святвечір, були пісні. Їх кількість залежала передусім від багатства сім’ї. В Лосю не дотримувалися традиції дванадцяти страв. Їли вареники з капустою або сливками, рибу, крупу, бобальки (галушки), картоплю з киселицею, борщ, гриби з киселицею, рідко кутю. З кожної страви брали по одній ложці та відкладали до горнятка для душ. Після вечері ложки зв’язували перевеслом і клали під скатертину, для забезпечення єдності родини та жеби ся худоба купи на поли тримала. Перевеслом перев’язували також фруктові дерева, а господар «просив», шоб краще родили. Пам’ятаю, як після Святої вечері мій дідусь взяв пилу і пішов налякати яблуню, що коли не буде родити, то її зрубає. Може це смішне і неймовірне, але яблуня почала родити і родить до сьогодні. Фруктові дерева обв’язували сіном зі стола.
Після вечері ще раз молилися та, тримаючись за руки, тричі обходили стіл. У Святвечір дівчата ворожили собі котра ся того рока видаст. Бобальки, що залишилися після вечері, клали на землю та пускали кота – котру бобальку вибере, ця дівчина перша вийде заміж. Дівчата вибігали надвір: з котрого боку було чути гавкання собаки, звідти прийде жених.

Коляда
Після вечері колядували, а вночі йшли до церкви на літургію. Ще перед виходом до церкви, по хатах починали ходити колядники – полазники. Який перший полазник, такий і весь рік, тому чекали багатого полазника, який сповіщав добрий, врожайний рік. Бідний приносив з собою маловрожайний рік. Входячи до хати полазник говорив:
Христос раждаєтся!
Штоби ся породили пшениця, жито, ярец.
Дівчатам бажали:
Штоби вам заквитла біла лелія
Штоби вам того року било весіля.
За коляду полазники дякували:
Дякуєми вам за коляду,
Штоби ся вам родили бички,
телички як в лісі бучки.
На другий день вранці господар давав коровам те, що зібрали до горнятка для душичок. Цей день проводили на сімейних балачках та колядуванні, не годилося відвідувати сусідів та знайомих.
Характерним звичаєм другого дня свят була вимітачка. Зранку по дівочих хатах ходили хлопці. Намагалися знайти хату, в якій дівчина ще не встигла прибрати і винести солому. Якщо знайшли в хаті солому, зв’язували її та причіпляли до стріхи. Це викликало в селі кпини з дівки в неметеній хижи. Потім хлопці здіймали в’язку соломи, за яку дівчина платила переважно горілкою.

Новий  рік
Вранці вмивалися водою, принесеною з ріки, до якої вкидали монети, вівсом посипували хату. Це саме робили колядники, які приходили до хати, говорячи:
Дай Боже щастя, здоров’я
на тот Новий Рік
і всього найліпшого.

Свято  Йордану
попереджала Голодна кутя або Щедрий вечір. У цей день обов’язував піст, а вечеря була подібною до Різдвяної. Після вечері ходили полазники, співаючи:
Щедрий вечер, добрий вечер,
Щедрий вечер, добрий вечер,
Чи ти газдо спиш, чи чуєш,
Чи ти для нас вечероньку
рихтуєш?
Якщо господар запросив їх до хати, складали побажання:
Віншую вам господарю
З тим святом йорданьским,
Дай вам Боже щестя,
Най ваш день буде веселий
Од гнеска до віка.
Або:
Щедрий вечер всім вам днес,
Щаслива година,
Бо Пречиста Діва сина породила.
Ладо! Ладо! Все вам у світі радо,
Щедрий вечер на земли.
О 6-ій вранці йшли до церкви, звідки з хоругвами та запаленими свічками священик супроводжував процесію над річку. На ріці була вже ополонка, а біля неї хрест з льоду. Священик святив воду, в якій зануряв дерев’яний, гарно прикрашений хрест. Вірні брали цю воду, кропили нею хату й усе господарство.
Після Йордану в селі починався період танцювальних забав, весіль, веселих зустрічей.

Дарія Ванатко

Наше слово №2, 9 січня 2005 року

Nasze Słowo